Лісова таємниця

Кажуть, поночі у лісі
Відбуваються дива.
Таїна свої завіси
Ненароком відкрива.
Тільки сонце вигне спинку,
Йде за обрій спочивать,
Враз манюсінькі ялинки
Починають оживать.
Озирнуться на всі боки
В сторожкій напівімлі,
Несподівано з підскоком
Припадають до землі.
Обтрясуть, неначе краплі,
Щось з колючих кожушків.
Перетворюючись раптом...
На веселих їжачків.
Й ну гасати, шерхотіти
В гущині поснулих трав!
За ніч встигнути зробити
Цілу купу різних справ.
І за горщик диво-меду
В хід пустить свої голки:
Підлатать кожух ведмедю,
З лапи витягти скабки.
Вовку хвіст новий пришити,
Бо старий лежить в ставку.
Нанести кротам візити,
З ними випити чайку.
У футбол з зайцями грати
І, забивши гол в дупло,
Від гравців чимдуж тікати,
Бо побриють наголо!
Наносити ягід, яблук –
Це такий їжачий хліб.
І пливти, немов кораблик,
За вітрило взявши гриб...
Аж як промінь в ліс загляне,
І коли почне світать,
То ялиночки слухняні
Непорушно знов стоять.